В уявленнях людей усього світу голуб і голубка – ідеальні створіння. Вони є символом цнотливості й утілення багатьох позитивних людських якостей. Поети прославляли цих птахів у ліричних віршах, трубадури оспівували в образі голубки ніжну і прекрасну даму серця, а церковники − духовний взірець ангельської покірності та доброти. Ще з часів античності голуб і голубка, зокрема білі, вважалися зворушливими символами ніжності, кохання й вірності. Для прикладу, володар Делосу Аній розповідає Анхісу, як його дочки, переслідувані греками, врятувалися, перевтілившись у білих голубів. У цьому їм допомагає Вакх (Діоніс), бог виноробства.

У стародавніх цивілізаціях образ голуба пов’язувався з добробутом і душею. Так, у Китаї він був символом довголіття, вірності й поваги до батьків; у древніх юдеїв – символом чистоти й образом Бога. Багатьох міфічних богинь і богів супроводжують голуби – символи як сакрального, так і земного кохання.

У древніх храмах голубів почитали, як священних птахів.
У Китаї голуб зображений на головному уборі покровительки породіль, тут він є також символом довголіття. У всьому світі голуб слугує уособленням миру.

Голуб – свята птиця. Це уявлення сходить до християнської традиції. Зовнішність голубів, особливо білих, приймають добрі душі. Весільні обряди слов’ян із зображеннями голуба відображають шлюбну символіку. До сьогодні пара голубів є символом закоханих.

Голуб, як прикраса, є символом тих голубів, про яких співається в древніх українських колядках, що вони брали участь у створенні Всесвіту. А можливо, цей птах є символом сузір’їв Орла, Лебедя, які візуально знаходяться в Чумацькому шляху, а отже, його можна сприймати як птаха, що сидить на Світовому дереві.

Також голуб – це новорічний атрибут-символ майбутньої весни.

Риба — один із найдревніших символів. Її зображення можна було побачити на стародавній кераміці, у декоративному оздобленні ювелірних прикрас періоду бронзової доби та побутових античних речах. Знак риби — символ здоров’я, а в християн — ще й символ віри й Ісуса Христа. Адже слово «риба» грецькою мовою («Ίχθύς») складено з початкових літер слів фрази «Ἰησοὺς Χριστὸς Θεoὺ ̔Υιὸς Σωτήρ», що означає: «Ісус Христос Син Божий Спаситель».

З поширенням християнства та його цінностей, символ риби став досить багатозначним. Але, перш за все, означає хрещення: як риба не може існувати без води, так й істинний християнин не здобуде спасіння, якщо не пройде крізь хрещення водою. Риба й вода символізують очищення, плодючість, життя. Адже риба живе у воді, а вода — Праматір Світу. За багатьма міфами й легендами різних народів світу, нашу землю тримають на собі три велетенські рибини, і коли вони починають ворушитися, на поверхні виникають землетруси.

В астрономії й астрології рибу асоціюють зі знаком Місяця. Для алхіміків риба — це символ води. У медицині її пов’язують із флегматичним темпераментом; у релігії — зі святом воскресіння, весняного відродження природи й початком посту. У тлумаченні снів вона — утілення плотських втіх, а жінкам риба уві сні віщує народження дитини.

У писанкарстві символ риби означає довголіття й міцне здоров’я. Улюблене зображення майстрів Дерево-життя, яке часто представляють у вигляді самостійної композиції, де кожний знак має своє значення, а риби чи змії уособлюють потойбічний світ. В образотворчому мистецтві зображення риби асоціюється з символом достатку, радості й багатства.

Тож риба — стародавній амбівалентний символ, оскільки одночасно уособлює земне відродження і таємний підземний світ.

У традиційній слов’янській культурі заєць наділяється різними, у тому числі не пов’язаними між собою символічними значеннями, зумовленими певними властивостями та ознаками, які реально притаманні цій тварині (плодючість, швидкість бігу, чуйний сон) або лише приписуються їй (наприклад, косі очі).

Образ боягузливого зайця аж ніяк не головний, а скоріше навіть периферійний, тут у нього на перший план висуваються зовсім інші символічні значення. У фольклорних текстах він усюди постає як чоловічий персонаж. У Болгарії заїшка гра (танець з підскоками) виконується виключно чоловіками. В українській казці садівник ділиться із дружиною чудовим яблуком, принесеним зайцем, через що у них народжується син на ім’я

Заян. А у болгар є чоловіче ім’я Зайка.

Як тварина, відома своєю плідністю, заєць уособлює плодоносну силу.

За часів античності була широко розповсюджена думка (у Плінія, Плутарха, Філострата), що заєць є гермафродитом. Заєць слугував священною твариною сакської богині місяця та родючості Еостре (від її імені походить англомовна назва

Великодня — «Easter»).

Зайчик у багатьох культурах — це символ безсмертя, відродження природи і плідності тварин. Оскільки це дуже полохлива тваринка, у стародавньому християнському мистецтві кролик символізував швидкоплинний час. Він вказував на невизначеність і швидкоплинність людського життя, яке поспішно йде до вічності. Заєць — це також символ страху та пильності. Прислів’я каже: «Заєць спить із розплющеними очима». Тож уже для перших християн він став знаком пильності й живого очікування на прихід Господа. Символ зайчик або кролика стосується також християн, які тільки недавно були охрещені. Святий Августин порівнював новоохрещених із боязких і немічних зайців, що ховаються за скелею, якою є Ісус Христос.

У релігійному культі — надприродна істота, посланець, вісник Бога; оберігає людей, є посередником між ними й небом. Невидимі посланці, мешканці небес, істоти світлі та легкі, але також вогненні та войовничі, існують у багатьох традиціях, і немає жодної цивілізації, де б не згадувалися ці духовні сутності, які співпрацюють із Творцем у виконанні безлічі різноманітних місій, згідно зі своїми рангами та категоріями. Ці посередники між Богом та світом символізують божественні діяння та зв’язок Бога з його творіннями.

В Індії Всесвіт розуміють як ієрархію активних сил, янгольських та демонічних, божественних та героїчних. Цей світ об’єднує 7 планів — від невидимого джерела до конкретного прояву, — планів, населених міріадами божеств, янголів, демонів, котрі вкупі утворюють армію для служіння «Дхармі», Великому Універсальному Закону через «Карму», закон дії та протидії.

У Греції Платон, із слів Сократа, стверджує, що всередині кожної порядної людини існує «даймон» (від грецького «daimonion» — «божественне»), таємничий голос, що наставляє на вірний шлях, один із «геніїв-охоронців», що знаходяться між смертним та безсмертним, людським та божественним, чуттєвим та розумним, — той, хто любить істину та схиляє людину до добра, краси та щастя.

У Старому Завіті міститься багато згадок про істоти, призначення котрих – передавати волю Бога людському племені. Янгол — це і благовісник (три янголи, що прийшли до Авраама), і заступник праведників (руйнування Содому та Гоморри), він карає грішних (вигнання Адама та Єви з Раю) або постає таємничою персоніфікацією самого Бога (Іаков, що бореться з янголом).

Усі релігії стверджують, що Бог ніколи не полишає людство напризволяще та наділяє кожну людину янголом-охоронцем, щоб ми могли чути Його голос — як потаємний шепіт, так і владні накази, що здатні спонукати нас до пробудження свідомості.